Світ крізь лінзу слова Ліни

 

Ліна Костенко

Ліна Костенко

🗺✍️19 березня – День народження нашої легендарної Ліни Костенко, великої поетеси й однієї з найвідоміших українських жінок.

Ліну Костенко називають символом гідності і волелюбства нашого народу. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, її творчість вражає геніальністю і завжди актуальна.

Народилася славетна українка 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині, є лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка за роман у віршах «Маруся Чурай» та багатьох інших літературних нагород. Письменниця усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. 

У совєцькі часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.

У 1968 написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко совєцька преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».

В часи незалежності відмовилася від звання Героя України.

14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону — найвищою нагородою Франції.

🇺🇦❤️Многая літа, пані Ліно!

🌐 Історія України🔱 

✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

​«"І жах, і кров, і смерть, і відчай..." — Пам’ятаємо Маріуполь»

📣 Військовий із позивним «Папа» зі слізьми на очах зізнається: він не боїться вибухів, обстрілів, смерті. 

Проте інколи боїться спати, тому що часто сняться ті, кого не вдалося врятувати 16 березня 2022 року під завалами Маріупольського драмтеатру.

- Почув авіаудар по Маріуполю, перебуваючи за 200 метрів від драмтеатру. Відразу ж зрозумів: окупанти обстріляли укриття з дітьми.

Ми тоді навіть не зговорювалися: хтось крикнув „Діти!“, ще хтось з побратимів: „Пацани, прильот!“, і ми всі побігли. 

Нас тоді людей тридцять було, хто біг - і якісь незнайомі хлопці, й мої… 

Ми тоді, по факту, порушили ж наказ командира - бо було заборонено наближуватися до укриттів, щоб не провокувати пі**рів. 

І в той момент могла прилетіть наступна авіабомба - ми так і подумали, що якраз цей удар і був для того, щоб нас зібрать в одному місці. І людей добити, і нас же… 

Але що робити, лишитися на місці? Ми не могли так. Ну, а як прибігли до драмтеатру - побачили вогонь на третьому поверсі, руїни, дерева „скошені“. 

Але найстрашніше було чути крики людей. 

Там стогнали, ридали, плакали всі. 

Відразу почав діставати з-під уламків людей, кого міг. Руками відкопував жінок і чоловіків, діставав дітей, над якими «склалися» уламки - і від будівлі, і від дерев’яних перекриттів. 

Я пам’ятаю жінку, яку не міг відкопати. Вона була ніби в якійсь комірці, на неї зверху „лягла“ плита. З нею були ще діти - хлопчик із дівчинкою - та дві жінки-пенсіонерки - одна лежача, її вбило відразу, а інша ще дихала, коли я прибіг. 

Я не зміг її дістати - бетонні блоки попадали, ми з хлопцями їх тягнули - не вийшло навіть з місця посунути. 

І вона спершу просила її витягнути, була дуже налякана, а коли побачила, що ми не можемо, і друга жінка мертва - заспокоїлася. 

Тільки просила дітей витягнути, трохи просунути якось ті блоки… 

Ми не змогли. Нас людей 10 штовхали, намагалися піднять ту брилу - безрезультатно. Потім хтось машиною під'їхав, якось підв'язав, хлопці вже без мене штовхали блок - то трохи його посунули. 

Дітей врятували тоді, у них тільки синці й подряпини були. І в неї черепно-мозкова, щось серйозне - бо коли її дістали, вона вже була без свідомості. З вух кров текла, вона вся була ніби побита…

Багато згорьованих людей, які знайшли своїх рідних загиблими, кричали й вили. Особливо ті, хто знаходив своїх дітей. 

Дехто звинувачував усіх, кого бачив поруч - у тому, що не врятували дитину. 

Багато хто просив, аби Бог забрав їхнє життя слідом за загиблим…

Того дня, дістаючи людей з-під завалів, я вперше в житті побачив кров, яка текла замість сліз, з очей поранених. Досі це мені нагадує фільми жахів, які я жодного разу після вторгнення не дивився.

На реабілітації після Маріуполя я розмовляв з двома психологами. 

І що? Нічого. Так, у них є прописані якісь шаблони, як працювати із ветеранами чи діючими військовими, заготовки, що в якій ситуації казати… 

А сенсу? 

Вони не бачили того, що бачив я. 

І не чули тих криків батьків, які не знайшли своїх дітей. 

І не відкопували нікого з людей, з якими ти вчора вітався, а сьогодні у нього немає двох ніг і рук. і лише голова дивом не відлетіла. І тільки по ній ти впізнаєш цю людину. 

Мені вже ніякі психологи не допоможуть. 

Це зі мною на все життя…

(с) Аліна Євич, vchasnoua.com

Трагедія Карпатської України

   👉Хуст-серце Карпатської України

Трагедія Карпатської України — українська чорно-біла документальна англійською мовою стрічка 1940 року режисера Василя Авраменка, яка містить унікальні кадри про Карпатську Україну. Прем'єра стрічки відбулась 1 квітня 1940 року в США.

Навесні 1939 року Каленик Лисюк з сином Петром прибув на Закарпаття, щоб зафільмувати проголошення незалежності Карпатської України. Під враженням від подій в Карпатській Україні Каленик Лисюк вирішив зняти фільм про становлення Української Держави на Закарпатті. Після загарбання Карпатської України угорцями, Каленик Лисюк переїхав у Словаччину та продовжив працю над своєю документальною стрічкою. У Словаччині було проведено реконструкцію подій в Карпатській Україні. У 1940 році на «Авраменко Фільм Продакшен» у Нью-Йорку стрічку «Трагедія Карпатської України» було змонтовано, і 15 квітня цього ж року відбулась її прем'єра.

212 років від дня народження Тараса Шевченка

🎨 7 цікавих фактів про створення «Катерини»

Ці факти можна додати в карусель зображень або використати як «цікавинки» в тексті:

1. Картина-унікум: Це єдина збережена олійна картина Тараса Шевченка на тематику його власних літературних творів. Зазвичай він розділяв поезію та живопис, але тут вони злилися воєдино.

2. Політичний «тролінг»: На малюнку москаль-вершник уособлює не просто зрадливого коханця, а всю Російську імперію, яка забирає сили України та їде геть, здіймаючи пил.

3. Символізм босих ніг: Катерина зображена босою не просто як бідна дівчина. У тогочасній культурі це був символ незахищеності та «виставлення на поталу» — вона не має опори під ногами.

4. Шевченко-режисер: Тарас Григорович сам детально описав, як саме треба сприймати цю картину в листі до Григорія Тарновського: «Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село». Він чітко зафіксував момент «після катастрофи».

5. Рембрандтівське світло: Шевченко обожнював Рембрандта. Ви помітили, як світло падає лише на дівчину? Це створює ефект театральної сцени, де вся увага прикута до її внутрішньої трагедії.

6. Ложкарь на узбіччі: Сивий дідусь, який ріже ложки праворуч — це символ минулого, народних традицій, які спостерігають за новою, жорстокою реальністю, але не можуть втрутитися.

7. Картина була «квитком»: Шевченко надіслав цю роботу меценату Тарновському, сподіваючись на фінансову підтримку, щоб видати свою знамениту серію офортів «Живописна Україна».

тицяй сюди! 👉  КАТЕРИНА

ДЕНЬ СПРОТИВУ ОКУПАЦІЇ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ ТА МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ.

 

                                    

тицяй сюди! 👉 КІНЕМАТОГРАФ ЯК ПАМ'ЯТЬ ТА СПРОТИВ

Сьогодні кінематограф перестав бути просто «ілюзією». У світі фейків та постправди фільм, що спирається на справжню пам'ять, стає фундаментом для майбутнього. Ми знімаємо, щоб не забути, і дивимося, щоб мати силу чинити опір.

«Кіно — це єдина форма мистецтва, яка дозволяє нам зупинити час і подивитися йому в очі».

 

тицяй сюди!👇

 1944. Депортація кримських татар – 11 клас

24 лютого стало для України датою, що розділила життя на «до» і «після».

24.02.2022. Ранок, який ми ніколи не забудемо..

Я вам цей борг ніколи не залишу

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку в лугах.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.

Віддайте мені все. Віддайте мені мову,

якою мій народ мене благословив.

* * *

Я ВАМ КАЖУ. І ЧАС ТАКИЙ НАСТАНЕ.

ХТО ЩО ПОСІЯВ, ТОЙ ТЕ І ПОЖНЕ...

Ліна КОСТЕНКО

20 лютого День Героїв Небесної Сотні

🕯🎗12 років тому, 18 лютого 2014 року, в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності.

Зранку 18 лютого 2014 року протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни вимагали від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації в країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом повернення до Конституції України 2004 року.

На той час до урядового кварталу було стягнуто великі сили міліції, БТР і два водомети. А у Маріїнському парку зібралися сотні «тітушок».

Коли майданівці наблизилися до Верховної Ради, силовики розкололи колони і разом із «тітушками» почали відтісняти людей. На вулиці Грушевського та Кріпосному провулку почалися сутички. На вулиці Шовковичній проти демонстрантів бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби: світлошумові гранати та помпові рушниці.

З боку майданівців в сторону правоохоронців летіло каміння та петарди, крім того, протестувальники підпалили дві вантажівки КамАЗ, що блокували проїжджу частину. Сутички між силовиками та євромайданівцями відбулися також у Маріїнському парку з боку станції метро «Арсенальна».

Опівдні «Беркут» почав відтісняти мітингувальників по вулиці Інститутській у бік Майдану Незалежності. У свою чергу мітингарі розпочали спорудження барикад на перехресті вулиць Інститутської і Банкової та у Маріїнському парку.

О 16 годині міліція відтіснила протестувальників до Жовтневого палацу, а на  вулиці Грушевського «беркутівці» захопили барикади та взялися за руйнування барикад на Хрещатику. Також міліція зайняла Український дім, і взяла під контроль Європейську площу.

Тим часом Служба безпеки України у зв'язку з подіями, що відбувалися в Україні, оголосила про проведення антитерористичної операції на території всієї країни. В свою чергу у Міністерстві внутрішніх справ попередили, якщо до 18-ї години не припиниться протистояння, то вони готові «навести лад» у Києві всіма доступними засобами.

Ще вдень центральні станції київського метрополітену почали закривати, о 16-й метро зупинили повністю. Дороги міста були паралізовані. Окрім того, було повідомлено що рух транспорту в бік Києва буде обмежено.

Близько 20 години силовики почали ще один штурм Майдану, але вже за допомогою бронетехніки - БТР врізався в барикаду, і за ним на штурм пішли «беркутівці» і бійці Внутрішніх військ. У бік активістів безперервно летіли світлошумові гранати, а в бік «Беркуту» - піротехніка. На Майдані зайнялася барикада, біля Будинку профспілок - намети.

З боку Інститутської мітингувальники підпалили покришки. Через деякий час їм вдалось утворити суцільну смугу полум'я, яка заважала пройти правоохоронцям.

Пізно ввечері На Майдані загорівся Будинок профспілок. Полум’я поширилось на верхні поверхи. Спершу мітингувальники гасили вогонь власними силами. Згодом на місце прибули рятувальники. В будівлі були заблоковані люди, але їх вдалось вивести на вулицю.

Події в Києві викликали неабияке занепокоєння в світі. Канцлер Німеччини Ангела Меркель телефонувала Віктору Януковичу, але він не відповів на дзвінок. Намагався зв'язатися з Януковичем і тодішній президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, але також безрезультатно. Водночас, віце-президент США Джо Байден у телефонній розмові закликав Януковича відкликати силовиків. Високий представник ЄС із закордонних справ і безпекової політики Кетрін Ештон засудила насильство в Україні. Офіційна Варшава попередила владу України про серйозні наслідки у відносинах з Євросоюзом у разі силового розгону Євромайдану.

Під впливом цих сигналів Янукович запросив лідерів опозиції на переговори на Банкову. Розмова тривала близько години, а по її закінченню Віталій Кличко повідомив, що Янукович не йде ні на які поступки і хоче, щоб Майдан очистили. 

🕯В результаті протистоянь 18 лютого, на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку, у Маріїнському парку та Майдані Незалежності загинуло 23 людини, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості.

11-го лютого 2015-го року, Указом Президента України № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в країні встановлено особливий пам’ятний день - «День Героїв Небесної Сотні», який відзначається тепер щорічно 20-го лютого.

 

19 лютого 1992 р. постановою Верховної Ради України №2137-XII був затверджений один з чотирьох державних символів України – малий Державний Герб у вигляді тризуба.

 

⚜️

Тризуб як державний символ України був обраний невипадково, адже він пов’язаний з нашою тисячолітньою державною, політичною i культурною історією.

З найдавніших часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Різноманітні версії тризуба були поширені по всій території Європи та Азії, адже він був частиною культури багатьох народів і особливо значну роль відігравав у віруваннях арійців. Тому на деяких родових гербах їхніх нащадків і досі можна знайти відголоски триєдності. Арії пройшли чималий шлях, залишивши по собі багато згадок, в тому числі й тризуб. В Індії, наприклад, є Храм Вайшну Деві – Великої Богині Матері.

В період розквіту Руси-України, у X-XIII ст., зображення тризуба було поширене на великій території – від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, адже карбувався він на всьому: від печаток та монет до цеглин, з яких будувались храми та церкви. Так, зображення тризуба було знайдено на цеглинах Десятинної церкви у Києві.

Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили в 1918 р. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Коростені 25 (12) лютого 1918 р. тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР. Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливовими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Автором проекту тодішнього герба став Василь Кричевський.

Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що тризуб є знаком князівської влади (тризуб був родовими знаком київських князів) і спадкоємності української державної традиції.

З 22 січня 1919 р., після проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР, тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави Павла Скоропадського, а також Директорії.

Уперше спроба конституційно оформити тризуб як державний герб була зроблена у травні 1920 р. у проекті Конституції, розробленому Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге – спеціальною «Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.  (https://telegra.ph/file/efd489e3aba49dfedd0ab.jpg) 

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного герба. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., затвердила тризуб як малий герб нашої держави.

🌐 Історія України (https://t.me/+inOhAN32PuxhNjVi)🔱 

6 лютого-Міжнародний день нетерпимого ставлення до операцій які калічать жіночі статеві органи

 

 

Операції, які калічать жіночі статеви органи включають в себе всі процедури, спрямовані на зміну або нанесення каліцтв жіночим геніталій в немедичних цілях. Ця практика визнана порушенням прав жінок і дівчаток на міжнародному рівні. Вона відображає глибоку вкорінену нерівність між статями і являє собою крайню форму дискримінації жінок і дівчаток.

Подібна практика також порушує їх права на здоров’я, безпеку і фізичну недоторканність, право на свободу від катувань та жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження, а також право на життя в разі, коли ці операції призводять до смерті.

Хоча практика нанесення каліцтв жіночим геніталіям зосереджена головним чином в 29 країнах Африки і Близького Сходу, проте, вона являє собою універсальну проблему, котра також стоїть перед деякими країнами Азії та Латинської Америки. Руйнуючі операції на жіночих статевих органах продовжують здійснювати в деяких громадах іммігрантів, що проживають в Західній Європі, Північній Америці, Австралії та Нової Зеландії.

Хоча практика руйнуючих операцій на жіночих статевих органах зберігалася протягом більш ніж тисячі років, програмні дані свідчать про те, що її можна викорінити «протягом життя одного покоління». Фонд ООН в області народонаселення (ЮНФПА) спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) здійснює найбільшу глобальну програму по прискоренню відмови від нанесення каліцтв жіночим статевим органам. В даний час ця програма охоплює 17 африканських країн, і також підтримує регіональні і глобальні ініціативи.

20 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію A/RES/67/146 в якій вона «закликає держави, систему Організації Об’єднаних Націй, громадянське суспільство і всі зацікавлені сторони і далі відзначати 6 лютого як Міжнародний день нетерпимого ставлення до операцій, які калічать жіночі статеві органи і в цей день проводити інформаційно-просвітницькі кампанії і вживати конкретних заходів по боротьбі з практикою руйнуючих операцій на жіночих статевих органах».

У грудні 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла без голосування резолюцію A/RES/69/150 «Активізація глобальних зусиль з метою викорінення практики руйнуючих операцій на жіночих статевих органах» із закликом до держав-членів розробляти, підтримувати і здійснювати всеосяжні і комплексні стратегії для запобігання таких операцій на жіночих статевих органах, включаючи навчання медичного персоналу, соціальних працівників та громадських і релігійних лідерів з тим, щоб надати їм можливість надавати компетентні, допоміжні послуги та допомогу жінкам і дівчаткам, які піддаються ризику або які перенесли подібні операції. Резолюція також визнає необхідність активізації зусиль по ліквідації цих операцій, і в зв’язку з цим, закликає приділити належну увагу цій проблемі при розробці порядку денного в галузі розвитку на період після 2015 р