Світ крізь лінзу слова Ліни

 

Ліна Костенко

Ліна Костенко

🗺✍️19 березня – День народження нашої легендарної Ліни Костенко, великої поетеси й однієї з найвідоміших українських жінок.

Ліну Костенко називають символом гідності і волелюбства нашого народу. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, її творчість вражає геніальністю і завжди актуальна.

Народилася славетна українка 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині, є лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка за роман у віршах «Маруся Чурай» та багатьох інших літературних нагород. Письменниця усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. 

У совєцькі часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.

У 1968 написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко совєцька преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».

В часи незалежності відмовилася від звання Героя України.

14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону — найвищою нагородою Франції.

🇺🇦❤️Многая літа, пані Ліно!

🌐 Історія України🔱 

✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

​«"І жах, і кров, і смерть, і відчай..." — Пам’ятаємо Маріуполь»

📣 Військовий із позивним «Папа» зі слізьми на очах зізнається: він не боїться вибухів, обстрілів, смерті. 

Проте інколи боїться спати, тому що часто сняться ті, кого не вдалося врятувати 16 березня 2022 року під завалами Маріупольського драмтеатру.

- Почув авіаудар по Маріуполю, перебуваючи за 200 метрів від драмтеатру. Відразу ж зрозумів: окупанти обстріляли укриття з дітьми.

Ми тоді навіть не зговорювалися: хтось крикнув „Діти!“, ще хтось з побратимів: „Пацани, прильот!“, і ми всі побігли. 

Нас тоді людей тридцять було, хто біг - і якісь незнайомі хлопці, й мої… 

Ми тоді, по факту, порушили ж наказ командира - бо було заборонено наближуватися до укриттів, щоб не провокувати пі**рів. 

І в той момент могла прилетіть наступна авіабомба - ми так і подумали, що якраз цей удар і був для того, щоб нас зібрать в одному місці. І людей добити, і нас же… 

Але що робити, лишитися на місці? Ми не могли так. Ну, а як прибігли до драмтеатру - побачили вогонь на третьому поверсі, руїни, дерева „скошені“. 

Але найстрашніше було чути крики людей. 

Там стогнали, ридали, плакали всі. 

Відразу почав діставати з-під уламків людей, кого міг. Руками відкопував жінок і чоловіків, діставав дітей, над якими «склалися» уламки - і від будівлі, і від дерев’яних перекриттів. 

Я пам’ятаю жінку, яку не міг відкопати. Вона була ніби в якійсь комірці, на неї зверху „лягла“ плита. З нею були ще діти - хлопчик із дівчинкою - та дві жінки-пенсіонерки - одна лежача, її вбило відразу, а інша ще дихала, коли я прибіг. 

Я не зміг її дістати - бетонні блоки попадали, ми з хлопцями їх тягнули - не вийшло навіть з місця посунути. 

І вона спершу просила її витягнути, була дуже налякана, а коли побачила, що ми не можемо, і друга жінка мертва - заспокоїлася. 

Тільки просила дітей витягнути, трохи просунути якось ті блоки… 

Ми не змогли. Нас людей 10 штовхали, намагалися піднять ту брилу - безрезультатно. Потім хтось машиною під'їхав, якось підв'язав, хлопці вже без мене штовхали блок - то трохи його посунули. 

Дітей врятували тоді, у них тільки синці й подряпини були. І в неї черепно-мозкова, щось серйозне - бо коли її дістали, вона вже була без свідомості. З вух кров текла, вона вся була ніби побита…

Багато згорьованих людей, які знайшли своїх рідних загиблими, кричали й вили. Особливо ті, хто знаходив своїх дітей. 

Дехто звинувачував усіх, кого бачив поруч - у тому, що не врятували дитину. 

Багато хто просив, аби Бог забрав їхнє життя слідом за загиблим…

Того дня, дістаючи людей з-під завалів, я вперше в житті побачив кров, яка текла замість сліз, з очей поранених. Досі це мені нагадує фільми жахів, які я жодного разу після вторгнення не дивився.

На реабілітації після Маріуполя я розмовляв з двома психологами. 

І що? Нічого. Так, у них є прописані якісь шаблони, як працювати із ветеранами чи діючими військовими, заготовки, що в якій ситуації казати… 

А сенсу? 

Вони не бачили того, що бачив я. 

І не чули тих криків батьків, які не знайшли своїх дітей. 

І не відкопували нікого з людей, з якими ти вчора вітався, а сьогодні у нього немає двох ніг і рук. і лише голова дивом не відлетіла. І тільки по ній ти впізнаєш цю людину. 

Мені вже ніякі психологи не допоможуть. 

Це зі мною на все життя…

(с) Аліна Євич, vchasnoua.com

Трагедія Карпатської України

   👉Хуст-серце Карпатської України

Трагедія Карпатської України — українська чорно-біла документальна англійською мовою стрічка 1940 року режисера Василя Авраменка, яка містить унікальні кадри про Карпатську Україну. Прем'єра стрічки відбулась 1 квітня 1940 року в США.

Навесні 1939 року Каленик Лисюк з сином Петром прибув на Закарпаття, щоб зафільмувати проголошення незалежності Карпатської України. Під враженням від подій в Карпатській Україні Каленик Лисюк вирішив зняти фільм про становлення Української Держави на Закарпатті. Після загарбання Карпатської України угорцями, Каленик Лисюк переїхав у Словаччину та продовжив працю над своєю документальною стрічкою. У Словаччині було проведено реконструкцію подій в Карпатській Україні. У 1940 році на «Авраменко Фільм Продакшен» у Нью-Йорку стрічку «Трагедія Карпатської України» було змонтовано, і 15 квітня цього ж року відбулась її прем'єра.

212 років від дня народження Тараса Шевченка

🎨 7 цікавих фактів про створення «Катерини»

Ці факти можна додати в карусель зображень або використати як «цікавинки» в тексті:

1. Картина-унікум: Це єдина збережена олійна картина Тараса Шевченка на тематику його власних літературних творів. Зазвичай він розділяв поезію та живопис, але тут вони злилися воєдино.

2. Політичний «тролінг»: На малюнку москаль-вершник уособлює не просто зрадливого коханця, а всю Російську імперію, яка забирає сили України та їде геть, здіймаючи пил.

3. Символізм босих ніг: Катерина зображена босою не просто як бідна дівчина. У тогочасній культурі це був символ незахищеності та «виставлення на поталу» — вона не має опори під ногами.

4. Шевченко-режисер: Тарас Григорович сам детально описав, як саме треба сприймати цю картину в листі до Григорія Тарновського: «Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село». Він чітко зафіксував момент «після катастрофи».

5. Рембрандтівське світло: Шевченко обожнював Рембрандта. Ви помітили, як світло падає лише на дівчину? Це створює ефект театральної сцени, де вся увага прикута до її внутрішньої трагедії.

6. Ложкарь на узбіччі: Сивий дідусь, який ріже ложки праворуч — це символ минулого, народних традицій, які спостерігають за новою, жорстокою реальністю, але не можуть втрутитися.

7. Картина була «квитком»: Шевченко надіслав цю роботу меценату Тарновському, сподіваючись на фінансову підтримку, щоб видати свою знамениту серію офортів «Живописна Україна».

тицяй сюди! 👉  КАТЕРИНА