Навчання на перукаря у КЗ"Хустський професійний ліцей сфери послуг"ЗОР

 

https://lumen5.com/user/ludmila19640906/untitled-video-n3z8f/

15 березня 2024 року виповнюється 85 роки від проголошення незалежності Карпатської України (1938-1939 рр.)

https://kahoot.it/challenge/03489382?challenge-id=0cc2591f-8ce3-469e-92a3-17ef03fa74b1_1710233622365

Боротьба карпатських січовиків проти угорської агресії була першим випадком збройного опору гітлерівським планам з перекроювання кордонів у Європі напередодні Другої світової війни.

"Історія Карпатської України - коротка, але драматична і яскрава: кілька місяців автономії, кілька днів незалежності. Вона про прагнення до свободи, про готовність захищати її до останнього подиху всупереч несприятливим обставинам. Вона про соборність, про боротьбу за єдність українського народу. "

У міжвоєнний період українці були позбавлені власної державності. Роз’єднаність наших земель між чотирма державами робила Україну вразливою до зовнішньої агресії, а народ – до асиміляцій, поневолення, репресій.

В Європі напередодні Другої світової війни ситуація стрімко загострювалася. В березні 1938 року Німеччина поглинула Австрію. Зовнішньополітична загроза нависла над Чехословаччиною. Великобританія і Франція, сподіваючись відтермінувати початок війни, використовували тактику "замирення агресора", йшли на територіальні поступки.

29 вересня 1938 року відбулася Мюнхенська конференція. За її наслідками укладено угоду про передачу Судетської області від Чехословаччини до Німеччини. Угорщина та Польща під цим впливом також висунули до Праги територіальні претензії. Заради збереження держави в умовах територіальних претензій з боку Німеччини, Угорщини і Польщі чехословацька влада пішла на поступки словакам і карпатським українцям.

22 листопада 1938 року Національні збори у Празі ухвалили конституційні закони про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі. Чехословаччина стала федеративною республікою. 25 листопада уряд Августина Волошина розпорядився про запровадження у краї української мови, а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд у Хусті й офіційно дозволив поряд із "Підкарпатська Русь" уживати "Карпатська Україна". На той час її автономний уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, культу, шкільництва та народної освіти, юстиції, господарських справ і комунікації. Діяли також служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Інтереси національних меншин представляли національні ради (німецька, чеська, румунська, угорська).

Для захисту Карпатської України 9 листопада 1938 року в Хусті засновано парамілітарну структуру "Організацію народної оборони Карпатська Січ", відому також як ОНОКС. Очолив її Дмитро Климпуш. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Соціальною базою для її розбудови стали осередки "Пласту", "Січі" та "Просвіти". В ОНОКС вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці і з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини. Це надавало їй загальноукраїнського характеру. У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі досягла 15 тис. осіб.

15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехо-Словаччини та збройної агресії з боку Угорщини, Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Було обрано президентом Августина Волошина.

Попри те, що 18 березня 1939-го вся Карпатська Україна була окупована угорськими військами, партизанська боротьба січовиків тривала до вересня. Це стало продовженням опору збройній агресії.

Щойно захопивши Карпатську Україну, окупаційна влада запровадила на Закарпатті воєнний стан і утворила військову адміністрацію. Каральні органи взялися за "очищення" краю від "небажаних елементів". Найжорстокішого переслідування зазнали січовики та національно свідома інтелігенція, а також колишні державні діячі Карпатської України.

Загалом під час березневої кампанії збройні сили Карпатської України провели близько 20 боїв. За оцінкою сучасників, втрати у них становили від 1 до 1,5 тисячі осіб убитими та пропалими безвісти.

Відчайдушна боротьба Карпатської України з угорськими окупантами – безпрецедентний приклад опору в ході територіальних змін у центрально-східній Європі напередодні Другої світової війни. Українці Закарпаття першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист свободи та незалежності проти союзників Німеччини.

У тодішній угорській пресі події наступу військ Будапешта 15–18 березня 1939 року називали «героїзмом», вміщали навіть фотографії знущань своїх «гонведів» (вояків) над нечисленними оборонцями Карпатської України. Серед гонведів було чимало кримінальних елементів, випущених із в’язниць Угорщини спеціально для цього «походу». Карпатськоукраїнський діяч Василь Ґренджа-Донський згадує, як угорські солдати навіть відрізали голови українцям-січовикам і «копали їх ногами».

За різними даними, угорці втратили у дні від 15 до 18 березня 1939 року під час боїв на території Карпатської України від 300 до 700 осіб вбитими, а українці від 2 до 5 тисяч загиблими; десятки тисяч українців потрапили до угорських таборів. 

Сам Августин Волошин виїхав із частиною уряду до Румунії, а потім до Югославії. Незабаром він опинився у Празі, де був останнім ректором Українського вільного університету.

У травні 1945-го тут же в Празі Августина Волошина заарештував сталінський «СМЕРШ». Президента Карпатської України замордували в Бутирській в’язниці Москви влітку 1945 року.

Сама Карпатська Україна, яка початками сягає фактично 21 січня 1919 року, коли відбулися перші українські Народні збори у Хусті, стала яскравим явищем незалежницьких устремлінь українського народу і своїм існуванням довела, що за волю і незалежність народу треба боротися до останнього подиху і краплі крові – як це робили українці Карпатської України у березні 1939 року.

В основі новітньої незалежності України лежить також дух і чиста совість героїв Хуста та Красного поля на березі Тиси. Сьогодні Україна пам’ятає про Карпатську Україну.

Більше:https://100krokiv.info/2015/03/krasne-pole-boji/

8 березня — три різні свята

 

Жіночий день має окремі історії у країнах з радянським впливом та у решті країн.

№1. Боротьба з нерівністю

У Західній Європі це не свято, а дата для політиків, науковців та благодійників така само, як Міжнародний день боротьби за ліквідацію насилля стосовно жінок (25 листопада). Або як 19 листопада — День чоловіків.

8 березня звуть зазвичай Міжнародним жіночим днем боротьби. Воно й не дивно: перші згадки пов’язані саме з протестами, з маніфестацію текстильниць у США. А 1911 року демонстраціями та страйками 9 березня зустрічали вже понад мільйон людей в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії. І — так, спочатку це було не 8 березня, а різні дні березня та травня.

Десь пів століття це був такий собі день підбиття річних підсумків жіночими профспілками. Знову популярним його зробили представниці феміністичного руху 60-70-х років, які висунули гасло всебічного звільнення жінки. У 1977 році ООН оголосила міжнародною датою День боротьби за права жінок і міжнародний мир. Щороку оголошується нова тема. Скажімо, торік ішлося про внесок жінок у наближення сталого майбутнього. А у 2023-му — про нерівний доступ до інтернету та цифрових технологій.

На Міжнародний жіночий день боротьби оприлюднюють гендерні дослідження (скажімо, зі звіту Всесвітнього економічного форуму: для усунення глобального гендерного розриву знадобиться 132 роки). Збирають кошти на знищення нерівності та боротьбу з насильством та одягають фіолетові стрічки—  колір, який традиційно у Британії позначав справедливість. 

№2. Комуністична міфологія

У Радянському Союзі створили власну міфологію Жіночого дня як комуністичного свята. Це ідея революціонерки Клари Цеткін: обрали саме 8 березня, бо у 1917-му році у петрограді робітниці влаштували цього дня страйк. Свято відзначали вже з 1921-го року, у той час, як навіть Новий рік було заборонено як буржуазний пережиток. 8 березня сприймалося як день «будівника соціалізму жіночої статі», а звали Міжнародним днем робітниць. Поширення жіночої праці, досягнення стахановок, жінки-воїни — ось про що йшлося перші пів століття XX віку. Про мам 8 березня згадували хіба що в такому контексті: усіх дітей — в ясла та дитсадки, щоб звільнити час для роботи.

№3. Згусток стереотипів

У 1965-му 8 березня стало вихідним днем. На той час закликати жінок боротися за щось було заборонено. Будь-які згадки про нерівність або проблеми вважалися антирадянськими. Радянські жінки мали бути всім задоволені. Залишалося вітати їх із цим. До того ж, так звані традиційні жіночі справи, були у сумному стані: у їдальнях не смакувало, а діти в інтернатах були не такі щасливі, як очікувалося. Тож нова ідеологія прославляла жінок, що мали й надалі працювати, ще і як мам, господинь, натхненниць для чоловіків. Саме у цій якості їм дарували квіти та подаруночки. Колег відтепер вітали не як рівних, а як «прикрасу колективу», «наших дівчаток», «сестричок та коханих». На листівках — побутові сюжети: вітання від дітей, чаювання, робот у подарунок, який полегшить «чисто жіночі домашні обов’язки». Так 8 березня стало уособленням стереотипів стосовно жінок.

Біографія Тараса Шевченка

Інтерактивна біографія Тараса Шевченка

http://shevchenko.ukrlib.com.ua/#dytyachi_roky

Кобзартест: 15 запитань для перевірки, чи добре ви знаєте Шевченка

https://nus.org.ua/articles/kobzartest-15-zapytan-dlya-perevirky-chy-dobre-vy-znayete-shevchenka/

Цікаві факти про Тараса Шевченка

Написана в шкільних підручниках біографія Шевченка оповідає нам про його складне дитинство, злидні та поневіряння. Та чи справді український митець був наскільки бідним? Кандидат історичних наук Мирон Гордійчук розповів дещо інакшу історію і поділився інформацією про Тараса Шевченка, яку мало хто знає. Наприклад:

1. Його назвали Тарасом через юліанський календар. За ним 25 лютого (незадовго до дня народження) відзначають Святого Тарасія.
2. Хоча він походив із сім’ї кріпаків, його батьки були достатньо заможними. Мати була вільною селянкою до заміжжя. Батько був далекобійником (на новий лад), тому гроші в родини були.
3. Шевченко мав 5 рідних братів та сестер, проте тільки його віддали на навчання. Тато Тараса ще з ранніх літ зрозумів, що дитина сильно відрізняється від однолітків і тягнеться до науки.
4. Він мав досить маленький зріст – усього 164 см.
5. Вище ми вже писали про те, що Тарас навчався в дяка, проте пішов від нього через постійні знущання. Подейкують, що він не просто пішов, а відшмагав п’яного дяка, поки той спав, і далі втік.
6. Уже у 12–15 років Шевченко став художником-богомазом. Він малював ікони, знайшовши собі наставника.
7. Ще один цікавий факт про Тараса – перші гроші він заробив на похоронах. Хлопець відспівував небіжчиків і був помічником священника.
8. Попри літературний талант, найбільші гроші Шевченко заробляв саме завдяки малюванню. Після звільнення з кріпацтва він робив портрети заможних людей і отримував за це солідні кошти.
9. Гроші в митця ніколи не трималися. Він любив дарувати подарунки рідним, а також витрачати їх на випивку та посиденьки з друзями.
10. Вірш «Мені 13 минало» присвячений його першому коханню – Оксані Коваленко, з якою він ріс в одному селі.
11. Шевченко вивчив польську мову через кохання. Перебуваючи у Вільнюсі, він закохався в полячку й мав намір їй освідчитися, проте суспільні канони не дозволяли шлюбу кріпака й вільної селянки.
12. За викуп Тараса із кріпацтва віддали 2500 рублів. Ця сума еквівалентна 40-ка тисячам доларів нині.
13. Після викупу Шевченко «пустився берега». 24-річний хлопець відчув свободу, почав відвідувати різноманітні зібрання та витрачати гроші на ігри в карти.
14. Юнак відбив дівчину у свого товариша Сошенка, коли вони винаймали разом квартиру. Марія Європеус стала причиною погіршення взаємин між Сошенком та Шевченком.
15. Княжна Варвара Рєпніна допомогла Тарасу влаштуватися вчителем малювання в Київський університет, адже була сильно закохана в нього. На жаль, через соціальний статус юнака вони так і не змогли бути разом.
16. Шевченко користувався послугами дівчат «легкої поведінки», оскільки проституція була легалізованою.
17. Подейкують, ніби поет був сильним пиякою, проте така інформація точно не підтверджується. Можливо, теорія з’явилася через його членство в товаристві «Мочиморди» (хлопці «мочили морди в алкоголі»). До речі, Яків де Бальмен, якому Шевченко присвятив поему «Кавказ», також входив до цього товариства.
18. Після повернення із заслання в Тараса виявили цироз печінки.
19. В останні роки життя він активно займався гравюрою.
20. Шевченко прожив у Петербурзі цілих 17 років, проте жодного разу не сказав, що йому подобається це місто. У своїх творах він писав, що любить тільки Київ.
21. Тарас не писав для селян, адже більшість із них не вміла читати. Він писав для дворян, які також були вихідцями з України та сумували за рідною землею.
22. Неймовірно, але перший наклад «Кобзаря» (приблизно 1000 примірників) розкупили менш ніж за 2 тижні.
23. Шевченко мріяв поїхати жити та навчатися до Італії за кошти Академії мистецтв, проте ця мрія залишилася нездійсненною.
24. Він помер у 47 років від водянки. Для нас це мало, проте в ті часи – це була середня тривалість життя чоловіків.
25. Шевченко ніколи не просив поховати його в Каневі. Це помилково сказав Григорій Честахівський.
26. У світі налічують 1384 пам’ятників Тарасові Шевченку.
27. Шевченко прожив в Україні лише 15 років свого життя.
28. Під час мешкання в Петербурзі поет багато грошей витрачав на вбрання і слідував останнім модним тенденціям.
29. На честь Тараса Шевченка в 1975 році назвали один із кратерів на планеті Меркурій.
30. За чутками, у поета був роман із дружиною Михайла Максимовича – Марією.