Жіночий день має окремі історії у країнах з радянським впливом та у решті країн.
№1. Боротьба з нерівністю
У Західній Європі це не свято, а дата для політиків, науковців та благодійників така само, як Міжнародний день боротьби за ліквідацію насилля стосовно жінок (25 листопада). Або як 19 листопада — День чоловіків.
8 березня звуть зазвичай Міжнародним жіночим днем боротьби. Воно й не дивно: перші згадки пов’язані саме з протестами, з маніфестацію текстильниць у США. А 1911 року демонстраціями та страйками 9 березня зустрічали вже понад мільйон людей в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії. І — так, спочатку це було не 8 березня, а різні дні березня та травня.
Десь пів століття це був такий собі день підбиття річних підсумків жіночими профспілками. Знову популярним його зробили представниці феміністичного руху 60-70-х років, які висунули гасло всебічного звільнення жінки. У 1977 році ООН оголосила міжнародною датою День боротьби за права жінок і міжнародний мир. Щороку оголошується нова тема. Скажімо, торік ішлося про внесок жінок у наближення сталого майбутнього. А у 2023-му — про нерівний доступ до інтернету та цифрових технологій.
На Міжнародний жіночий день боротьби оприлюднюють гендерні дослідження (скажімо, зі звіту Всесвітнього економічного форуму: для усунення глобального гендерного розриву знадобиться 132 роки). Збирають кошти на знищення нерівності та боротьбу з насильством та одягають фіолетові стрічки— колір, який традиційно у Британії позначав справедливість.
№2. Комуністична міфологія
У Радянському Союзі створили власну міфологію Жіночого дня як комуністичного свята. Це ідея революціонерки Клари Цеткін: обрали саме 8 березня, бо у 1917-му році у петрограді робітниці влаштували цього дня страйк. Свято відзначали вже з 1921-го року, у той час, як навіть Новий рік було заборонено як буржуазний пережиток. 8 березня сприймалося як день «будівника соціалізму жіночої статі», а звали Міжнародним днем робітниць. Поширення жіночої праці, досягнення стахановок, жінки-воїни — ось про що йшлося перші пів століття XX віку. Про мам 8 березня згадували хіба що в такому контексті: усіх дітей — в ясла та дитсадки, щоб звільнити час для роботи.
№3. Згусток стереотипів
У 1965-му 8 березня стало вихідним днем. На той час закликати жінок боротися за щось було заборонено. Будь-які згадки про нерівність або проблеми вважалися антирадянськими. Радянські жінки мали бути всім задоволені. Залишалося вітати їх із цим. До того ж, так звані традиційні жіночі справи, були у сумному стані: у їдальнях не смакувало, а діти в інтернатах були не такі щасливі, як очікувалося. Тож нова ідеологія прославляла жінок, що мали й надалі працювати, ще і як мам, господинь, натхненниць для чоловіків. Саме у цій якості їм дарували квіти та подаруночки. Колег відтепер вітали не як рівних, а як «прикрасу колективу», «наших дівчаток», «сестричок та коханих». На листівках — побутові сюжети: вітання від дітей, чаювання, робот у подарунок, який полегшить «чисто жіночі домашні обов’язки». Так 8 березня стало уособленням стереотипів стосовно жінок.
Немає коментарів:
Дописати коментар