Патріотична година-спілкування, присвячена Дню захисників і захисниць України, для здобувачів освіти Комунального закладу «Хустський професійний ліцей» Закарпатської обласної ради.
Почесним гостем заходу став Юрій Михайлович Гангур, представник територіальної оборони військової частини А7124, який у форматі відкритого діалогу поділився своїм досвідом військової служби та захисту України. Його розповіді про нелегкі будні військових, а також нагадування про важливі історичні моменти, пов’язані зі святом, не залишили байдужими жодного учасника.
Точна кількість жертв Бабиного Яру невідома. Згідно з даними істориків, тоді розстріляли від 70 до 150 тисяч осіб. Серед убитих були не тільки євреї, а й військовополонені радянські солдати і звичайні мешканці Києва. Також нацисти знищували членів ОУН. Зокрема, в Бабиному Яру була розстріляна українська поетеса Олена Теліга з чоловіком.
За час розстрілів врятуватися вдалося лише 29 людям.
💛💜Щороку, 21 вересня, українці разом з цивілізованим світом відзначають Міжнародний день миру та День миру в Україні.💓
Цей день, встановлений згідно з Указом Президента від 5 лютого 2002 року, є символом прагнення до мирного життя, відмови від насильства та припинення вогню.Міжнародний день миру було засновано у 1981 році на 55-й сесії Генеральної асамблеї ООН, як день відмови від насильства та припинення бойових дій у всьому світі. Він присвячений ідеалам миру, які важливі як у внутрішньодержавних відносинах, так і між народами світу. Цей день змушує замислитися про важливість миру і закликає кожного зробити свій внесок у створення спокою на нашій планеті.
Для України це свято має особливе значення. Протягом всієї історії українська держава боролася за своє мирне існування. Сьогодні мир в Україні — це не просто бажання, це усвідомлена мета, до якої прагне кожен свідомий українець. Кожен мріє про якнайшвидшу перемогу України, про повернення рідних та близьких, про світле майбутнє наших дітей та залікування ран у серцях нашого народу.
У цей День миру ми бажаємо всім спокою та гармонії. Нехай у ваших родинах панує злагода, у серцях — мир, а над нашою рідною Україною знову засяє мирне небо!
Українські митці ХХ століття, які подарували нам високохудожні твори у галузі літератури, театру, кіно, музики та живопису. Вони збагачували українську культуру попри всі заборони та покарання. Через що і були знищені за часи сталінських репресій. Ми маємо знати злочини російської влади та пам'ятати, завдяки кому зараз у нас є така багата й гідна світової уваги культурна спадщина.
P. S. тут будуть не лише безпосередньо вбиті митці. Також варто згадати заборонених, підлаштованих, тих хто вчасно емігрував чи припинив свою діяльність. Так як без дій радянського уряду їх життя та творчість виглядали б зовсім по іншому.
Йосип Віталійович Вовчок народився 15 травня 2002 року в місті Хуст, Закарпатської області. У 2008 році він став учнем першого класу Хустської загальноосвітньої школи №2 . Після закінчення дев'яти класів у 2017 році, Йосип вступив до Хустського Професійного Ліцею, де обрав спеціальність «Монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, газозварник». У 2020 році він успішно завершив навчання в ліцеї.
Восени 2020 року, у віці 18 років, Йосип Вовчок добровільно вступив до лав Збройних Сил України, підписавши контракт на три роки. Він проходив службу у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади на посаді механіка-водія. З початку повномасштабного вторгнення, Йосип перебував на передовій, захищаючи Батьківщину. Разом зі своїми побратимами він займався евакуацією пошкодженої військової техніки – як ворожої, так і української – та ремонтував її для подальшого використання.
15 жовтня 2022 року, під час бойових дій, Йосип Вовчок прийняв свій останній бій. Після цього бою він вважався зниклим безвісти. Йосип віддав своє життя за свободу та незалежність України.
У скорботі залишилися його батьки – мати Марина та батько Віталій , а також сестра Вікторія. Його дідусь, Вовчок Василь Михайлович, також долучився до боротьби. 26 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, він пішов у військкомат з проханням служити разом зі своїм онуком. Під час служби Василь Михайлович був двічі поранений та отримав контузію, після чого його комісували. Він присвятив себе пошукам зниклого Йосипа, але згодом зустрів онука на щиті.
Йосип Вовчок – приклад мужності, відваги та самопожертви. Його ім'я назавжди залишиться в пам'яті українського народу, а подвиг служитиме символом незламності духу українських захисників🇺🇦🇺🇦🇺🇦
29 серпня – День пам’яті захисників України, які
загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність
нашої держави.
У нашому місті Хуст встановлено цифровий меморіал в рамках
реалізації проекту "Герої не вмирають", присвячений нашим землякам,
які загинули під час російсько-української війни. Цей проект є важливим кроком
у збереженні пам'яті про тих, хто віддав своє життя заради нашої свободи та
майбутнього України.
Ми вшановуємо кожного героя, чиє ім'я викарбуване на цій
стелі, як символ нашої вдячності та шани. Пам'ять про їхню самопожертву є
невід’ємною частиною нашої національної ідентичності та сили.
Це – Цьока Юрій Юрійович, Гінцяк Іван Михайлович, Кордас
Андрій Леонідович, Білак Олександр Йосипович, Сеневич Олександр Володимирович,
Антолик Іван Юрійович, Шкура Олександр Миколайович, Фляшко Володимир
Володимирович, Сак Михайло Андрійович, Коробкін Сергій Олександрович, Огієнко
Юлія Ігорівна, Попович Василь Васильович, Микита Іван Іванович, Алещенко Денис
Михайлович, Мороз Олександр Леонідович, Микулець Іван Степанович, Лукачко
Віталій Васильович, Сушков Олександр Григорович, Чулей Іван Іванович, Лукачек
Роберт Іванович, Тодавчич В’ячеслав Михайлович, Довганич Дмитро Володимирович,
Цик Євген Олександрович, Бокоч (Габай Наталія Іванівна, Цьока Василь
Васильович, Алабердін Євгеній Геннадійович, Матей Іван Іванович, Щадей Віталій
Іванович, Щадей Олександр Іванович, Бабурнич Юрій Юрійович, Палюх Іван
Федорович, Рішко Степан Степанович, Хмара Михайло Михайлович, Полянський Василь
Васильович, Марко Едуард Владиславович, Лойка Сергій-Іван Іванович, Соловка
Микола Вікторович, Лар Віктор Михайлович, Молнар Артур Васильович, Уманський
Олег Олександрович.
Цим, 40 полеглим Героям ,наразі встановлено стели. Фото ще
чотирьох відважних захисників, які полягли під час виконання бойових завдань
під час проведення Антитерористичної операції (фактично тієї ж війни) – Михайла
Печунки, Роберта Маслея, Михайла Балога та Василя Євдокимова – буде встановлено
незабаром.
"Vincit qui meminit" – перемагає той, хто
пам’ятає. Ці слова нагадують нам про важливість збереження історії та
пам'яті про тих, хто боронив нашу країну. Їхні імена залишаться навіки в наших
серцях, а їхній подвиг надихає нас на боротьбу за мирне і вільне майбутнє.
Посмертно Орденом «За мужність» 3 ступеня нагороджені такі
Герої:
Михайло Сак – сержант, бойовий медик 2 гірсько-штурмового
взводу 6 гірсько-штурмової роти 2 гірсько-штурмового батальйону 128-ї ОГШБ;
Сергій Коробкін – солдат, стрілець-помічник гранатометника
гірсько-штурмового підрозділу;
Цей день є символом нашої свободи, єдності та національної гордості. Незалежність – це наш спільний здобуток, це мрія багатьох поколінь, яка стала реальністю. Ми пишаємося тим, що живемо в незалежній державі, і продовжуємо будувати наше майбутнє разом.
Бажаємо вам миру, злагоди, добробуту та натхнення. Нехай кожен з нас зробить свій внесок у розквіт нашої країни, а всі наші зусилля будуть спрямовані на процвітання та розвиток України.
Зі святом вас! Нехай у серці кожного з нас завжди буде любов до рідної землі, а дух свободи і незалежності надихає на нові звершення.
1990-й рік - синьо-жовті прапори на мітингах РУХу.
1991 рік - Україна здобуває Незалежність і вкривається синьо-жовтими знаменами.
1992 рік - синьо-жовтий прапор став офіційним прапором Незалежної України.
2004 і 2014 роки - наявність синьо-жовтого прапора визначає прихильника революції.
2014 рік - за синьо-жовтий прапор ллють кров і гинуть. Прапор України - у наших серцях.
Синьо-жовтий стяг – це символ нашої незалежності, єдності та національної гордості. Кожного разу, коли ми бачимо його на небі, у серцях виникає почуття патріотизму та відданості рідній землі.
Нехай наш прапор завжди майорить над вільною Україною, символізуючи мир, добробут і щасливе майбутнє для кожного з нас. Бажаємо вам здоров'я, сили духу та віри у краще. Хай цей день наповнить ваші серця гордістю за нашу країну та натхненням на нові звершення!
Хтось до 25 років усе ще шукає своє призначення. Хтось у такому віці вже обіймає керівні посади й визначає долю великих підприємств. А хтось, ледве сягнувши повноліття, зі зброєю у руках захищає майбутнє всієї України на фронті. Молоде покоління українців — люди з різними світоглядами й характерами. Проте в усіх них є спільне свято — ДЕНЬ МОЛОДІ
Його мета — привернути увагу суспільства до потреб і проблем молодого покоління, об’єднати юнаків і дівчат у різних країнах світу заради спільного щасливого майбутнього.
Почесним гостем заходу став Юрій Михайлович Гангур, представник територіальної оборони військової частини А7124, який у форматі відкритого діалогу поділився своїм досвідом військової служби та захисту України. Його розповіді про нелегкі будні військових, а також нагадування про важливі історичні моменти, пов’язані зі святом, не залишили байдужими жодного учасника.
