22 січня Україна відзначає День соборності. Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві був проголошений Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) й Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

    День соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році відповідно до указу президента Леоніда Кучми. У 2011 році тодішній президент Віктор Янукович поєднав свято із Днем Свободи, який, починаючи із 2005 року, відзначався 22 листопада, під назвою "День Соборності і Свободи України". Однак вже у 2014 році п’ятий президент Петро Порошенко відновив попередню назву свята.

Яка історія свята

    Український народ, який через історичні обставини опинився розділений на територіях кількох країн, прагнув до незалежності та об’єднання, особливо активізувавшись під час "Весни народів" 1848—1849 років. Одним із центрів такого об’єднання стала Галичина. Зокрема, Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, у своєму маніфесті від 10 травня 1848 року заявила про єдність 15-мільйонного українського народу, а також його земель, розділених Російською та Австрійською імперіями, й підтримала національні права інших поневолених народів. Попри це українці отримали реальну можливість здобути незалежність лише десятки років потому — під час Першої світової війни 1914-1918 років та революції у Російській імперії.

    7 листопада 1917 року у Києві III Універсалом Української Центральної ради після повалення Тимчасового уряду була проголошена Українська Народна Республіка. Вже у січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.

    18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Рада взяла у руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які "уконституйовуються як Українська держава".

Українська Національна Рада заявила про намір творити національну державність та об’єднати українців у соборній державі. Відтак ідея соборності українських земель набула державного статусу.

    1 грудня 1918 року ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна рада та Директорія УНР – уклали у Фастові Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

"Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю", — зазначалося у тексті документу.

    3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР.

"Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", — йшлося у тексті рішення.

Відтак УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. За словами президента Ради Євгена Петрушевича, обидві сторони одностайно прагнули об’єднатися в єдину країну.

    22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення IV Універсалу, у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. Відтак 22 січня згадують й про прийняття IV Універсалу Української Центральної ради у 1918-му.

Попри те, що в реаліях буремних подій на тлі громадянської війни в Росії молодій українській державі не вдалося встояти, Акт Злуки 1919 року мав величезне значення для історичної пам'яті українського народу. Завдяки йому Україна інтерпретувалася в українській суспільно-політичній думці лише як соборна держава.

    У радянські роки про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося, однак у пам'яті народу вона залишалася живою. У 1990 році на честь Акту Злуки Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який став однією з перших масштабних антирадянських українських акцій, що поклали кінець СРСР та дозволили Україні здобути справжню незалежність.

Зі сторінки Мирослава Дочинця

    І було це не в Києві і не у Львові…

    Вперше в Україні врочисто на офіційному рівні свято Соборності відзначено 22 січня 1939-го. Відбулось це в моєму Хусті, в Карпатській Україні, на той час – автономній республіці Чехословаччини.

Ось як про це пише в мемуарах письменник Василь Ґренджа-Донський: «Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.

    Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі».

    Виявляється, саме тут на той час найбільше збереглося України. Ну де ще можна було народитися, як не в Хусті. Та ще в родині містечкового філософа, який в останній клясі гімназії дістав 25 років таборів ГУЛАГу. А хтось хоче, щоб це зникло з наших вулиць і вивітрилося з наших душ...

"Збирання попелинок".

Публікація: Мирослав Дочинець,

22 січня 2020 р.