ЗИМОВЕ СОНЦЕСТОЯННЯ
У ніч,, з 21 на 22 грудня приблизно о п’ятій ранку це станеться.
Старий Бог сонця помре, щоб вкотре народитися Колядою, новою надією, перемогою світла, любов’ю та вірою.
Це справжня магія - народження нового, чистого, сторінки якого заповняє і геніальний митець, і геніальний пройдисвіт, і я, і кожен та кожна під зоряним небом вічності. Це неймовірний час.
Все у небесному храмі завмирає. Ніч найдовша в році от-от закінчиться величними входинами у світ Божича-Коляди. Світи колядуватимуть, і видимі й невидимі, матимуть Святвечір, дідуха на покуті та бабу на долівці.
Різдво світу, Різдво Сонця, Різдво Ісуса - це про надію, про тиху молитву до щойнонародженого при запаленому вогнику свічки, про віру в перемогу світла як у душах людських, так і в храмах небесних.
«Нічого не було – ані зір, ані неба, ані землі, ані сонця, ані місяця. Не було дня, але і ночі теж не було. Були тільки Він і Вона, щасливі та закохані. А ще хата під солом’яною стріхою, обмальована когутиками, обсаджена мальвами та любистком, підперезана вишитими рушниками, обтикана гладущиками на дерев’яному перелазі та ще піч на півхати. Він любив її дужче за себе, вона була його Світом, він її Світом, як то прийнято між Першоптахами. Вона пекла найкращий у Засвітах хліб, він молов найліпше у Засвітах борошно. І тоді все почалося, бо з любові завше все і починається.
Початок початку.
Вона увійшла в хату зморена, розхристана, втягуючи в себе запах свіжоспеченого хліба. У подолку щось ворушилося та через чорну запаску мерехтіло сяйликами. Вона обережно поклала свою ношу на стіл, на святочний обрус, поклала на сіно біля дідуха. Була втомлена, як може бути втомленою жінка після пологів. Але й щаслива була, як може бути щасливою жінка після пологів. Розгорнула темний саван запаски і... За вікном Космос вибухнув співами, з’явилося небо, кривенька качечка знесла яйце-райце, стозряче сонце загорілося від пломінчика свічки, золотогриві коні вирвалися з-під припічка хати на свободу, восьмирамена зірка випурхнула з комина. Потім прилетіли зірочки-гулі та сіли біля дідуха, зазираючи жінці у очі… Вона дивилася у сповиток і усміхалася до того, хто там лежав.
«Треба сказати чоловіку, що нам потрібна колиска. Бо пісня для колиханки у мене вже є».
Все почалося з любові. З матусиного лона, з батькової турботи, з золотого хлопчика, з першої золотої зернини, з золотої хлібини... Тонесенька нитка життя, яка не рветься, якщо ти любиш. Світ, який народжується з Сонцем, якщо ти любиш.»
Як ще не було Початку Світа,
Гей дай Боже!
То ще не було Неба ні Земли
Гей дай Боже!
(українська колядка)
Сонцепоклонно вітаю усіх тих, хто шанує та любить рідну традицію.
Немає коментарів:
Дописати коментар