Чорнобильська трагедія: біль, що не минає.
26 квітня 1986 року ...
Ми маємо пам’ятати. Не для страху — для розуміння. Не для минулого — для майбутнього.
Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов"їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип"яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник
Ліна КОСТЕНКО
