Операції, які калічать жіночі статеви органи включають в себе всі процедури, спрямовані на зміну або нанесення каліцтв жіночим геніталій в немедичних цілях. Ця практика визнана порушенням прав жінок і дівчаток на міжнародному рівні. Вона відображає глибоку вкорінену нерівність між статями і являє собою крайню форму дискримінації жінок і дівчаток.
Подібна практика також порушує їх права на здоров’я, безпеку і фізичну недоторканність, право на свободу від катувань та жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження, а також право на життя в разі, коли ці операції призводять до смерті.
Хоча практика нанесення каліцтв жіночим геніталіям зосереджена головним чином в 29 країнах Африки і Близького Сходу, проте, вона являє собою універсальну проблему, котра також стоїть перед деякими країнами Азії та Латинської Америки. Руйнуючі операції на жіночих статевих органах продовжують здійснювати в деяких громадах іммігрантів, що проживають в Західній Європі, Північній Америці, Австралії та Нової Зеландії.
Хоча практика руйнуючих операцій на жіночих статевих органах зберігалася протягом більш ніж тисячі років, програмні дані свідчать про те, що її можна викорінити «протягом життя одного покоління». Фонд ООН в області народонаселення (ЮНФПА) спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) здійснює найбільшу глобальну програму по прискоренню відмови від нанесення каліцтв жіночим статевим органам. В даний час ця програма охоплює 17 африканських країн, і також підтримує регіональні і глобальні ініціативи.
20 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію A/RES/67/146 в якій вона «закликає держави, систему Організації Об’єднаних Націй, громадянське суспільство і всі зацікавлені сторони і далі відзначати 6 лютого як Міжнародний день нетерпимого ставлення до операцій, які калічать жіночі статеві органи і в цей день проводити інформаційно-просвітницькі кампанії і вживати конкретних заходів по боротьбі з практикою руйнуючих операцій на жіночих статевих органах».
У грудні 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла без голосування резолюцію A/RES/69/150 «Активізація глобальних зусиль з метою викорінення практики руйнуючих операцій на жіночих статевих органах» із закликом до держав-членів розробляти, підтримувати і здійснювати всеосяжні і комплексні стратегії для запобігання таких операцій на жіночих статевих органах, включаючи навчання медичного персоналу, соціальних працівників та громадських і релігійних лідерів з тим, щоб надати їм можливість надавати компетентні, допоміжні послуги та допомогу жінкам і дівчаткам, які піддаються ризику або які перенесли подібні операції. Резолюція також визнає необхідність активізації зусиль по ліквідації цих операцій, і в зв’язку з цим, закликає приділити належну увагу цій проблемі при розробці порядку денного в галузі розвитку на період після 2015 р
29 січня 1918 року відбувся бій біля залізничної станції Крути (між Бахмачем і Ніжиним) між українськими військами (у складі: 20 старшин, близько 500 юнкерів 1-ї Київської юнацької школи імені Б.Хмельницького, близко 150 чол. 1-ї сотні Студентського куреня, який було сформовано із добровольців-студентів Українського народного університету, Університету Св. Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком, 80 добровольців із підрозділів місцевого Вільного Козацтва під загальним керівництвом сотника А.Гончаренка) й угрупуванням більшовицької армії (чисельністю близько 5600 чол., сформоване із солдат-росіян, московських і брянських червоноармійців, балтійських матросів), яке вело наступ на Київ.
Загальні втрати українців у цьому бою – 250 чол., із них втрати в студентській сотні – близько 80 чол. (27 розстріляно, 10-12 убитих у бою, 35-40 поранених, 7 полонених).
5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира та Українського народного університету було створено Помічний Студентський Курінь (студентський курінь Січових Стрільців), командир - сотник Андрій Омельченко. Крім студентів цих університетів до складу куреня також вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося сформувати дві сотні.
Перша сотня Студентського куреня 27 січня 1918 р. вибула на станцію Бахмач для підсилення українського гарнізону, що там перебував. Ця сотня разом з чотирма сотнями 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи (старших курсів) імені Богдана Хмельницького та загоном Вільного Козацтва (80 добровольців) взяла участь в обороні станції Крути.
Великим успіхом цього бою було саме затримки просування російських військ на Київ, що дало змогу УНР підписати Берестейський мир, що врятувало Україну від поглинення її радянською Росією.
Л.Троцький всіляко намагався затягти переговори бажаючи виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю м. Київ, що дало б можливість замінити делегацію УНР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 р. радянської України.
Берестейський мир 1918 р. – перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 рр., підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 р. у м. Бересті (м. Брест, м. Брест-Литовськ).
Берестейський мир – мирна угода між Українською Народною Республікою, з одного боку, та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією – з другого. Ініціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала радянській Росії.
3 грудня 1917 р. м. Москва звернулася з відповідною пропозицією до м. Берліна, 15 грудня 1917 р. обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у м. Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР, і Українська Центральна Рада мала визначити своє ставлення до них.
На нараді керівників провідних партій – есерів і соціал-демократів – було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка.
1 січня 1918 р. делегація прибула у м. Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору.
Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918 р. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю м. Київ, що дало б можливість замінити делегацію УНР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 р. радянської України.
Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники українського радянського уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому укладений мирний договір не можна розглядати як мир з УНР.
У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.
О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори.
У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою, і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище.
Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край.
На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій стосовно відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Додатковими умовами договору були збройна допомога УНР для боротьби з більшовиками та позика їй у сумі мільярда карбованців. Зобов'язання УНР були цілком конкретними: за першу половину 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину.
За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з нею мирний договір.
Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення її радянською Росією.
Делегація Четверного союзу 10 лютого 1918 р. звернулася до радянської сторони з категоричною вимогою підписати договір. Німецькі війська почали готуватися до наступу по всьому фронту від Балтики до Карпат. ВЦВК і Раднарком 24 лютого 1918 р. прийняли продиктовані умови.
Але постала молода УНР внаслідок безвідповідальної воєнної політики соціалістів виявилася оточеною вогненним ворожим кільцем. Ідея будівництва армії і флоту на принципах народної міліції фактично знищила могутнє, регулярне і загартоване війною військо УНР – його розігнала тривала соціалістична демагогія „про шкідливість постійної армії”.
Державотворча діяльність УЦР наштовхувалася на низку перешкод, головними серед яких з кінця 1917 р. стали: більшовицька агресія проти України, незавершеність Першої світової війни 1914-1918 рр., падіння авторитету влади і держави.
У таких умовах Центральній Раді довелося вести війну з більшовиками і одночасно вести мирні переговори з представниками Четверного Союзу в м. Бересті, а після підписання мирного договору 27.1(9.2).1918 р. звернутися до німців та австрійців за військовою допомогою.
Звільнивши з допомогою іноземних військ територію України від більшовиків, УЦР потрапила у залежність від німецького та австрійського військового командування.
Спроби діячів Ради продовжувати ліводемократичний курс, накреслений III і IV Універсалами, викликали невдоволення і роздратування окупаційного командування, що дозволило правим консервативним силам здійснити 29 квітня 1918 р. державний переворот. “Грамотою до всього українського народу”, підписаною П.Скоропадським, УЦР була розпущена, а видані нею закони скасовані.
На цьому завершився період існування Центральної Ради – з 7 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р., тобто впродовж 13 з половиною місяців Центральна Рада пережила разом з усією Україною величезну еволюцію – від підданства – через автономію – до незалежної Української держави. Вона добилася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру, свою мову.
День пам'яті жертв Голокосту - трагічна дата, яку важливо пам'ятати.
Голокост - це вісім букв болю і страждань. Цим словом називають геноцид євреїв та інших соціальних груп, вчинений нацистами під час Другої світової війни. Крім євреїв, нацисти також винищували гомосексуалів, психічно хворих людей, інвалідів, радянських військовополонених і всіх, кого нацисти вважали "неповноцінним".
День пам'яті жертв Голокосту заснований з метою, щоб люди ніколи не забули про злочини нацистів і щоб пам'ять невинно вбитих була вшанована.
Що таке Голокост
Голокост - це переслідування та масове знищення євреїв та інших соціальних груп, які здійснювали німецькі нацисти та їхні союзники під час Другої світової війни. Під час Голокосту було вбито близько 6 мільйонів євреїв, що становить приблизно третину всього єврейського населення світу.
Крім євреїв, нацисти також вбили близько чверті всіх циган світу, приблизно 10% поляків, приблизно 3 мільйони радянських (включаючи українських) військовополонених, тисячі душевнохворих і непрацездатних.
День соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році відповідно до указу президента Леоніда Кучми. У 2011 році тодішній президент Віктор Янукович поєднав свято із Днем Свободи, який, починаючи із 2005 року, відзначався 22 листопада, під назвою "День Соборності і Свободи України". Однак вже у 2014 році п’ятий президент Петро Порошенко відновив попередню назву свята.
Яка історія свята
Український народ, який через історичні обставини опинився розділений на територіях кількох країн, прагнув до незалежності та об’єднання, особливо активізувавшись під час "Весни народів" 1848—1849 років. Одним із центрів такого об’єднання стала Галичина. Зокрема, Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, у своєму маніфесті від 10 травня 1848 року заявила про єдність 15-мільйонного українського народу, а також його земель, розділених Російською та Австрійською імперіями, й підтримала національні права інших поневолених народів. Попри це українці отримали реальну можливість здобути незалежність лише десятки років потому — під час Першої світової війни 1914-1918 років та революції у Російській імперії.
7 листопада 1917 року у Києві III Універсалом Української Центральної ради після повалення Тимчасового уряду була проголошена Українська Народна Республіка. Вже у січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.
18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Рада взяла у руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які "уконституйовуються як Українська держава".
Українська Національна Рада заявила про намір творити національну державність та об’єднати українців у соборній державі. Відтак ідея соборності українських земель набула державного статусу.
1 грудня 1918 року ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна рада та Директорія УНР – уклали у Фастові Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
"Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю", — зазначалося у тексті документу.
3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР.
"Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", — йшлося у тексті рішення.
Відтак УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. За словами президента Ради Євгена Петрушевича, обидві сторони одностайно прагнули об’єднатися в єдину країну.
22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення IV Універсалу, у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. Відтак 22 січня згадують й про прийняття IV Універсалу Української Центральної ради у 1918-му.
Попри те, що в реаліях буремних подій на тлі громадянської війни в Росії молодій українській державі не вдалося встояти, Акт Злуки 1919 року мав величезне значення для історичної пам'яті українського народу. Завдяки йому Україна інтерпретувалася в українській суспільно-політичній думці лише як соборна держава.
У радянські роки про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося, однак у пам'яті народу вона залишалася живою. У 1990 році на честь Акту Злуки Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який став однією з перших масштабних антирадянських українських акцій, що поклали кінець СРСР та дозволили Україні здобути справжню незалежність.
Зі сторінки Мирослава Дочинця
І було це не в Києві і не у Львові…
Вперше в Україні врочисто на офіційному рівні свято Соборності відзначено 22 січня 1939-го. Відбулось це в моєму Хусті, в Карпатській Україні, на той час – автономній республіці Чехословаччини.
Ось як про це пише в мемуарах письменник Василь Ґренджа-Донський: «Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі».
Виявляється, саме тут на той час найбільше збереглося України. Ну де ще можна було народитися, як не в Хусті. Та ще в родині містечкового філософа, який в останній клясі гімназії дістав 25 років таборів ГУЛАГу. А хтось хоче, щоб це зникло з наших вулиць і вивітрилося з наших душ...
«Сьогодні, коли у світі кожну хвилину з’являється велика кількість різноманітного контенту, дуже важливо приділяти більше уваги таким проєктам як “Гендерні окуляри”. Тому що цей проєкт ще раз нагадує всім нам, наскільки важливо бути уважним до рідних людей, вміти слухати та розуміти. Та головне — вчитися спілкуватись одне з одним, бо наявність діалогу це вже 70% успіху в формуванні здорової родини, здорового суспільства»
Учора, 16
листопада, напередодні Міжнародного Дня студента, у залі Хустського міського
центру позашкільної освіти «Сузір’я» відбувся святковий турнір ерудитів гри
«Що? Де? Коли?» серед команд студентів ліцеїв, коледжів та вузів міста.
Заявки на гру подали 10 команд: «Stars» та «КІП»
Карпатського інституту підприємництва, «Ерудити» Закарпатського лісотехнічного
фахового коледжу, «Медики-Ведмедики» і «Вакцина» Хустського базового медичного
фахового коледжу, «Інь-Янь» медичного фахового коледжу «Монада», «Едельвейс»
Хустського професійного ліцею сфери послуг, «Патріоти України» Хустського
професійного ліцею та «Хакери» і «Адреналін» Хустського фахового технічного
коледжу ТСО України.
В журі працювали:
старший викладач Хустського професійного ліцею сфери послуг Оксана Часіна,
викладач Хустського базового медичного фахового коледжу Ростислав Єгоров,
практичний психолог Хустського професійного ліцею Тетяна Пригара, викладач
Закарпатського лісотехнічного фахового коледжу Тетяна Іваненко, директор
Карпатського фахового коледжу Вікторія Роман та спеціаліст управління культури,
молоді і спорту Тетяна Гайдур.
У ході гри
учасники демонстрували загальну ерудицію, миттєву концентрацію думок, вміння
логічно мислити і працювати в команді. Цікавими були представлення, девізи
команд та 12 запитань від постійного ведучого гри Валерія Ігнатка. Пошуки
відповідей на цікаві питання дали можливість студентам проявити і випробувати
власний інтелект, увагу, зосередженість в цілому. А для цього слід мати широкий
світогляд, загальну ерудицію, цікавитися літературою, подіями різних історичних
віх, інформаційними технологіями, мистецтвом тощо. Власне все це і
продемонструвала студентська молодь.
Тож між командами
розгорілася боротьба за призові місця. Всі учасники боролися до останнього,
однак у загальному підсумку було визначено кращих. Отож, за результатами
змагань, І місце виборола команда «КІП» Карпатського інституту підприємництва
(9,0 балів), ІІ місце в команди «Ерудити» Закарпатського лісотехнічного
фахового коледжу (8,4 балів) і на ІІІ сходинці–дві команди:«Едельвейс» Хустського професійного ліцею
сфери послуг (7,5 балів) та «Медики-Ведмедики» Хустського базового медичного
фахового коледжу (7,5 балів).
Після оголошення
результатів гри переможців нагороджено грамотами Хустської міської ради.
Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопаду 1997-го № 1241/97 і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.
